В останню дорогу провели Захисника України Дмитра Литвина

Дмитро був молодцюватим і сміливим. Таку коротку героїчну характеристику дали командири загиблому 11 грудня неподалік Бахмута Дмитру Литвину. Його поховали з військовими почестями 14 грудня на кладовищі у місті Бобровиця.

Після закінчення місцевої школи юнак здобув фах будівельника у Ніжині, в 20-річному віці був призваний на службу до Збройних Сил України. Батьки свято бережуть пам’ятну листівку з фотокарткою і текстом військової присяги, котру приймав у 2017 році у військовій частині Дніпра. Пишаються батьки і почесною грамотою – сина нагороджено за друге місце у військових змаганнях на кращого снайпера частини. Там і завершив службу, а після звільнення в запас двічі призивався на перепідготовку, навіть десантування з парашута освоїв. Третя перепідготовка планувалась на весну, але замість чергового військового навчання грянула війна.

Чорного 24 лютого 2022 року Дмитро був вдома, а батько Микола Іванович працював на екскаваторі у кар’єрі під Броварами. По телефону домовились, що до військкомату підуть разом, не чекаючи повісток. До речі, Микола Іванович відбував армійську службу у внутрішніх військах саме перед першим конфліктом у Чечні.

Перші місяці війни з росією батько й син служили в територіальній обороні, згодом Дмитра відкомандирували до Ніжина в роту охорони, потім – стримував окупантів на прикордонні Чернігівщини і на підступах до самого обласного центру, а на початку листопада воював уже в пекельній частині фронту під Бахмутом. За словами командирів, Дмитро Литвин завжди готовий був іти на передову, де найважче і найнебезпечніше. Таке прагнення захищати рідну землю від окупантів не похитнуло й перше поранення у вигляді контузії, від наслідків якої швидко вилікувався – і знову на передову, в саме пекло.

Сумну звістку Микола Іванович і Олена Олександрівна одержали 11 грудня, але не відразу повірили в загибель сина. Батько продовжує служити в роті територіальної оборони, щоденно слідкує за офіційною інформацією з фронту, вловив деякі неузгодження з бойових повідомлень. Але 13 грудня командири офіційно повідомили рідним, що старший стрілець Дмитро Литвин загинув смертю хоробрих. Великий уламок з танкового снаряда прошив усе тіло бійця, не залишивши найменшого шансу на життя. Не здійсненим залишився задум юнака одружитися з коханою дівчиною, вже й намітили дату реєстрації шлюбу. Клята загарбницька війна проти України обернулася для мужнього й безстрашного молодого бійця смертельною перешкодою на шляху до щасливого сімейного життя.

Проводжати загиблого товариша в останню дорогу приїхали багато побратимів. Не від одного з них чув, що побільше б було на передовій таких сміливих, молодцюватих і відданих Вітчизні бійців, справжніх бойових товаришів. Місцеві ж побритими з територіальної оборони сказали, що Дмитра пам’ятають усі бійці з їхньої роти, провести його в останню дорогу приїхали представники всіх підрозділів, де він воював, навіть з-під Бахмута. Бо такого сміливого і добродушного до побратимів бійця не можна не пам’ятати. Про це говорили побратими, начальник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, представник Бобровицької міської ради.

Поховали Дмитра Литвина на кладовищі в ряду з могилами раніше загиблих воїнів Вадима Неволіна і В’ячеслава Гатченка. Відспівування загиблого бійця організовував настоятель місцевого храму Православної Церкви України отець Тарас.

Григорій Войток